другий день почався ще до сходу сонця. ледве підвелась в 4, рушила в бік вокзалу. зі мною пішов Юра, тіпа мало лі шо, нічний львів, вся фігня. відстань до вокзалу я трохи не розрахувала, Лара хвилин 10 чекала нас на привокзальній площі.
як би ти не знав міста вдень, ніколи не знаєш наперед як кожне з них виглядатиме вночі. львів перед світанком тихий і пустий, навіть зовсім у центрі. чути лише пташок, людей і машин нема і близько. коли небо починає сіріти з дзенькотом проповзає вулицею перший трамвай. підсвітки будівель майже нема - світиться лише телевишка на Високому Замку і зовсім трохи Оперний. казка.
Лару побачила здалеку. не впізнати ходу і майже хлопчачу фігуру навіть за стільки років було складно. а от до її короткої стрижки я була не готова - шарахалась від неї ще з пів-дня. пройшлись пішки назад в хостел, позавалювались спати. дарма - купа часу в нікуди пішла просто. коли прокинулись було вже по одинадцятій, всі потроху розторможувались, перерахувала присутніх - загубився Даня. вчора він вмовляв мене лишитись в пабі і казав шо зранку сам зустріне Лару замість мене. коли я зранку йшла на вокзал, бачила як Даня відмахнувся від будильника і сховався глибше в ковдру. а тут тобі пропав. потім знайшли його в кнайпі на Площі - доїдав третій сніданок, чекав поки ми роздуплимся, братався з батярами.
про батярівпро батярів
як пояснив нам хазяїн хостела, батяр - це такий львівський чоткій пацан років під 40. 10го числа якраз святкувався їх день, тож файно вбраних вуйків в жилетках, костюмах, капелюхах, з підкрученими вусами, пенсне і тростинами по центру львова шарилось дофіга. в Дані був капелюх, тож вони приймали його за свого. коли решта знайшла Даню батяри запримітили шо на мені теж є капелюх і дуже зраділи) пофоткались з ними, пішли далі.про хостела далі треба було рішати проблему з житлом, бо з хостелу нас сьогодні мали виперти - там бронь була на велику группу людей, ми там просто не поміщались. часу було мало, так шо я відправила дівчат на Високий Замок з Даньою, приказавши шо як хоч одну загубить я йому голову відірву, пішла шукати нам всім нове житло. знайшла врешті решт аж на Хімічній - вулиця трохи далекувата від центру, але наповнена спогадами: ми знімали там квартиру коли приїздили у Львів кілька років назад. потинялась, позгадувала старі-добрі, заселила нашу групу. коли вернулась за речима в перший хостел, там виявилось що група яка бронювала на сьогодні місця не доїхала і ми можем лишатись. нажаль вже було пізно, прийшлось перетягувати речі на нове місце.
там все було новеньке, євроремонт-вся-фігня, але якось без душі. ми вже встигли звикнути до хазяїна квартири в центрі. в нових апартаментах на кухні була навіть турка, але чогось бракувало.знайшла спочатку Юру з Віжбоном. нарвали бузку, влізли в фонтан перед оперним, змокли до нитки. поки чекали делегацію з Високого Замку намагались висохнути, їли печені каштани, пускали мильні бульбашки. моменти простого і яскравого щастя, в мене давно таких не було)
про вечірв місті ввечері було непротовктись. ледве знайшли де поїсти. хотіли чогось незвичайного, але ніде не було місць, довелось обійтись першою ліпшою піццерією. вже згодні були йти у вчорашній Буковскі, але я би не дійшла - друга доба на каблуках далась мені важко. перекусили, а далі розділілись: мої ноги вимагали нерухомості, і Оля втомилась, тож рівенські чуваки спровадили нас додому. Даня ж загітував решту дівчат на незрозумілу авантюру і таки повів у вчорашню нічну кнайпу.в третій годині ночі Лара подзвонила мені шоб їм двері відкрили. дівчата прийшли, Даня нє. я майже не здивувалась.
на ранок додзвонились йому - опинився на квартирі в якихось чуваків.
про Дукат. снобськез кіпішем провели рівенських на поїзд, пішли в Дукат. отут було мені щастя - єдине місце в Україні, де справді смачна Борджия. в харківському Дукаті теж непогана, але рівняти їх неможливо. вже мовчу про херсонський Бон-Бон, де Борджію готують з апельсиновою цедрою замість лимонної і де пити її взягалі неможливо. коли я виразила ці думки вголос Даня сказав шо я хіпстер. в принципі він був не далекий від істини - я не розставалась з капелюхом, а в рюкзаку таскала Зеніт, так шо все справедливо)про Мазох-кафена останок пішли в Мазох-кафе, бо якби не пішли я би собі не пробачила.
на вході нас не відлупцювали, я вже подумала що заклад зіпсувався, але на щастя ці думки швидко пішли. офіціантка нам дісталась найпрекрасніша з усього закладу. принесла нам кайдани, пофоткались, попросили щоб дівчина відлупцювала Даню, що вона зробила здається з задоволенням. взагалі ми всі в цей момент їй трохи позаздрили - на якій ще роботі тобі платитимуть за те що ти пиз*иш клієнтів) в Мазоху дорого, але дуже смачно, антураж продуманий до дрібниць, а деякі пункти меню читати мені було соромно. на екрані в кутку крутились кадри з порнушок щонайменше двадцятирічної давності, часом мелькав Казанова Фелліні. в якийсь момент Лара матюкнулась, її почула наша офіціантка і сказала що тут за таке бють. Лара вибачилась - не помогло, так шо їй теж дісталось нагайкою. здається Лару це тільки проперло)встигли на вокзал, лишили у львові Катю, у якої поїзд був аж ввечері, Лару, у якої аж завтра, і Даню, який взагалі неясно коли і як звідти їхати зібрався. думала він дівчат хоч на Личаківку зводить, але нє - повів у черговий гендель)
було круто, всі задоволені. мало щоправда. в мене тепер дєпра, як у Ульяни після Криму кожен раз. хочу назад.
ще і бабло кінчилось непонятно куди, не памятаю шоб я там стільки просадила.
всьо женщіни. колись я туди переїду.